За 47 років у хірургії я багато чого бачив. У нас були пацієнти з ножовими пораненнями, вогнепальними, після автокатастроф.

Але медицина війни – це зовсім інше. Після обстрілу узбережжя Сергіївки та Затоки швидкі приїздили одна за одною, було одночасно до 30-ти людей. Ми працювали у трьох операційних одночасно. Невеликі ушкодження зашивали просто у перев’язочних.

Вони з мамою були на восьмому чи дев’ятому поверсі, коли прилетіло в їхній будинок. У дитини були рани по всьому тілу та відкритий перелом плеча. Друзки скла потрапили в шию і перерізали сонну артерію. Він міг померти від втрати крові, її вже майже не було. За норми еритроцитів до п’яти – в нього був мільйон! Ми перелили йому більше літра крові, вивели зі стану шоку. На щастя, нам вдалося його врятувати.

В тілі було безліч осколків, рани, відкриті переломи стегна, гомілки, руки. Таке тільки у фільмах жахів показують. Ми врятували їй життя, вивели зі стану шоку. Але ніжку повністю врятувати не вдалося, довелось ампутувати. Це було дуже страшно.

Це — не медицина мирного часу, це — медицина війни. Необхідно швидко ухвалювати рішення, від цього залежить життя постраждалих. На щастя, у нашій лікарні все є для порятунку пацієнтів. Ми готові надавати допомогу в будь-який момент.