Бо час в екстреній медицині – це не просто золото, це життя.

Від того, як старший фельдшер підготує лікарню, скоординує медиків, надасть всю важливу інформацію – залежить життя людей.

Коли пролунали вибухи в Сергіївці, мені подзвонив фельдшер з місцевої підстанції, Ігор. Сказав, що це жах. Пожежа, дим, поранені, загиблі. Я зрозуміла, що привезуть не менше 20-ти людей, і треба готуватися. Потім виявилось, що їх було 40.

«Підіймайте всю лікарню». Сама бігала по відділенням, стукала, казала: «Виходьте, готуйтеся, буде багато поранених». Зібрала всіх санітарок, підготувала ноші. Ми повинні були виграти час.

Коли операційна відкрита, коли морально вже всі готові – то ці 10-15-20 хвилин для постраждалого, якого привозять – золотий час. Це хвилини, за які ти можеш врятувати людину. Це хвилини, за які ти можеш її втратити. І ми всі відчайдушно боролись за них.

Я бачила сльози на очах у медиків, але ми всі трималися, всі розуміли. Фельдшери одразу одягали по 6 рукавичок, щоб просто знімати і знімати. Дівчата фельдшерки навіть не помічали, що повністю просякнуті кров’ю. Я приносила перев’язувальні, знеболюючі, просто підходила і питала, що потрібно.

Тієї ночі, після вибухів у Сергіївці, ми виграли час. Все було готово, кожен був на своєму місці.

За 46 років мого стажу, це було єдине чергування, яке не зітреш із пам’яті. Я всюди була, в різних ситуаціях: і великих, і маленьких. Працювала на кардіологічній машині, коли були і ДТП, і пожежі, але таке… Коли мене питають, як воно було, я кажу: «Війна і нас зачепила…».