Завідувач першого хірургічного відділення першого територіального медичного об’єднання Львова
Змінилося все. З початком війни хірурги, які до того не мали досвіду роботи з бойовими травмами, почали оперувати вибухові та осколкові поранення, стали мобільними та готовими 24/7 виїжджати на роботу. У хірургів ніколи не було чіткого регламенту, але перші три місяці війни ми мали дійсно велике навантаження.
Під час масованих авіаударів у Львівській області до нашої лікарні доправили сімдесят поранених. Усі тяжкі, всі потребували невідкладного операційного втручання. Це був найбільший досвід одночасного прийому пацієнтів за всю історію лікарні, після Скнилівської трагедії.
А також приймаємо пацієнтів на другий етап лікування та реконструкції кінцівок. Від початку війни наше відділення пропустило крізь себе понад п’ять тисяч поранених. Не можна згадати якоїсь конкретної історії. Їх сотні, тисячі.
Кожна – драматична. Бо це – трагедія людини, яка постраждала внаслідок російської агресії: втратила дім, близьких чи здоров’я. Лікарі по всій Україні, зокрема хірурги, щодня стикаються з безліччю болючих історій.
Для цього у нашій лікарні активно працюють парні команди: хірург і психотерапевт. Ми повинні робити все, щоб реабілітувати людей не тільки фізично, а й морально. Витягати з тяжких поранень і психологічних станів.
Я спеціалізуюсь на мікрохірургії. Складні травми потребують запровадження нових способів оперативного втручання, яких ми не робили раніше. Це і клаптеві операції, коли здійснюється пересадка тканин зі здорової на уражену ділянку. І технічно складні операції, що тривають 10-15 годин. У більшості випадків вони є рятівними для пацієнта, бо ми зберігаємо кінцівку: руку чи ногу. А це неабияк впливає на подальше життя людини.
Працюємо з колегами з Великої Британії, США. Вони приїжджають допомагати нам. Спільними зусиллями ми можемо зробити значно більше для наших пацієнтів.
