Старший фельдшер із Київщини на підстанції екстреної медичної допомоги м. Боярка
Війна багато чого змінила, та навчила нас об’єднуватись. Коли завідуюча була змушена виїхати, я очолив підстанцію. Біда зблизила, здружила колектив, бо всі розуміли ризики і специфіку роботи. Я їздив і на виклики, і працював на підстанції. Був там майже 24/7, встигаючи тільки зайти додому, перевдягнутися і повернутися назад.
Впав за 100 метрів від нашої підстанції, був сильний поштовх. Я повернувся на підстанцію, почав координувати виїзд бригад. Сам сів у резервну машину і виїхав на місце обстрілу. Тоді ми нарахували 14 поранених, дорослих і дітей.
Потерпілих з легкими травмами бригада забирала одразу по двоє-троє людей. Важкі їхали окремо. Тоді у мене був один чоловік з відкрито-черепною травмою, у другої бригади – з важким осколковим пораненням живота. Підтримував стан свого пораненого стабільним до самої лікарні, та, на жаль, в операційній він помер.
А одного потерпілого вдалося витягнути завдяки працівникам ДСНС. Це все дуже швидко робилося, бо там були стискаючи поранення і політравма. Ми переклали його до карети швидкої і повезли на Васильків.
Я був у бригадах, які евакуювали людей з Бучі, Ірпеня, Бородянки. Їдеш, бачиш ці руйнування і розумієш, в які страшні часи ми живемо. Одного разу окупанти відібрали у нас частину медикаментів, наставивши дуло автомату. Та, в цілому, ми змогли вивезти багато людей.
Кажу собі, що йшов у цю сферу допомагати людям, і дійсно допомагаю. Відчуваю, що люди почали ставитися до нашої роботи з більшою пошаною.
